Один із визначних літургістів ХХ ст. коротко окреслив Євхаристію як «Присутність Жертви у Спільноті». Саме це ключове слово «пристутність – obecność» стосується хресної жертви Ісуса Христа, у спільноті вірних, спільноті Церкви.

Богопочитання Євхаристійного Ісуса здійснюється не тільки в часі відправи Служби Божої, але також і поза Літургією. Євхаристійний Ісус є присутній з нами у Службі Божій і поза Службою Божою у Найсвятіших Тайнах Тіла і Крові.

Якщо ми адоруємо Євхаристійного Ісуса Христа на Службі Божій, то можемо Його адорувати і чувати при Ньому і поза Святою Літургією.

Адорація, чування, означатиме також постійне поглиблювання значення і вагомості споживання і причащання Тіла і Крові Ісуса Христа. Папа Венедикт ХVІ, у документі «Sacramentum Caritatis», висказав такі долиносні слова, а саме, «що не можна споживати те, що не є адороване».

Споживати, причащатись, це одно, а поглиблювати значення, розуміти те Кого приймаємо, з Ким єднаємось – це інше.

Нерідко можна почути таку думку, що мовляв у нас немає окремої євхаристійної адорації, бо все те міститься у Службі Божій. Колись у минулому, вірні миряни не могли читати Біблії – Святого Письма, вони могли його почути тільки у церкві, на Богослуженнях. Тепер однак, ми стали свідками, як наша Церква заохочує вірних читати Святе Письмо завжди і всюди, і ніхто не наважується звинувачувати, що ми відкрились на впливи євангелицької, чи латинської Церкви.

Сьогодні хочемо запитатись, чи не назрів уже час, щоб подолати у нас таке своєрідне «згіршення» відносно євхаристійної адорації. Йдеться про велику духовну і душпастирську користь, яка випливає із живої віри у присутність Ісуса Христа у Найсвятіших Тайнах Тіла і Крові. Саме цьому могли б послужити різноманітні форми Євхаристійного Богопочитання, так обрядового, як і контемплятивного характеру. Йдеться тут  між іншими, про – євхаристійні відправи, особисті чування, благодарення після св. причастя, участь у євхаристійних конгресах, періодичні євхаристійні роки у Церкві.

Можливо, що хтось може недоречно вважати, що євхаристійне Богопочитання, може бути загрозою, або конкуренцією для почитання ікон у церкві. Однозначно треба заявити, що ікона як така, служить почитанню Євхаристійного Ісуса Христа. Автентична ікона провадить нас до Євхаристії, розвиває і пояснює зміст і істоту Євхаристії. Ікона існує з огляду на Євхаристію. Ікона, яка є засвідченням правди віри, що Бог воплотився –  став Людиною, вона також стає свідоцтвом того, що Бог стає Тілом у Євхаристії. Без сумніву можна сказати, що саме у світлі Євхаристії, Ікона теологічно «оживає», а не залишається лише декораційно-дидактичним елементом у церкві.

Підсумовуючи сказане, все ж таки постає питання, на скільки євахаристійне почитання є нашою, чи чужою традицією, чи приналежить до нашого обряду, чи ні. Можливо, що це не так питання обряду і традиції, як питання віри – віри в присутність Ісуса в Євхаристії. Питання, чи будемо придержуватись євангельського правила, що «субота для людини», а не «людина для суботи». Точніше кажучи: чи обряд має служити людині, чи людина повинна бути обмежана і скована обрядом.

Завершуючи, треба сказати, що так як колись у Церкві була потрібна свого роду «Біблійна революція», так тепер була б життєво корисною для нашої Церкви, своєрідна «Євхаристійна революція».

На закінчення, ще раз варто прислухатись до слів сказаних папою Венедиктом ХVІ, до його конклюзії, що саме євхаристійна адорація – контемляція Євхаристійного Ісуса, є умовиною, яка провадить до започаткування відродження Церкви, та до відновлення живої віри в людині. Без живої правдивої віри в Євхаристію, навряд чи відродяться автентичні покликання до священничого і богопосвяченого життя, та по суті – до справжнього християнського життя.

о. Йосиф Улицький