HomeOgłoszenia bieżąceГданські українці під Покровом Пресв. Богородиці і св. Володимира

Ґданські українці під Покровом Пресвятої Богородиці і св. Володимира Хрестителя Київської Русі-України

проф. Володимир Мокрий (Краків)

(Доповідь проф. Володимира Мокрого з нагоди ювілею 60-ліття греко-католицької парафії у Гданську, 20-ліття передання гданським греко-католикам храму св. Вартоломея та 70-ліття Операції Вісла.)

Культурні наслідки хрещення Київської Русі в церковно-релігійному і культурному житті для розвитку письменства, філософської, соціально-політичної думки в Україні, Білорусі, Росії, а також в культурі Європи є предметом зацікавлень багатьох поколінь дослідників слов’янських народів Європи, в тому числі і в Польщі, свідченням чого також конференція в Ґданську і чому було присвячено доповідь проф. Тадеуша Стеґнера з Ґданського університету – головного співорганізатора цієї важливої конференції, що передує відкриттю пам’ятника св. Володимиру в Ґданську.
Усі дотеперішні дослідники переломного для історії Центральної та Східної Європи значення хрещення св. Володимира сходяться на думці, що це власне видатні представники світських і церковних еліт покоління св. Володимира Хрестителя і його синів, побачили присутність і необхідність історичної перспективи вже в період правління сина св. Володимира – Ярослава Мудрого в середині XI і на початку XII століття. В трактаті «Слово про закон і благодать» митрополит Iłarion, а потім літописець Нестор у славнозвісній «Повісті временних літ» показали європейський вимір хрещення св. Володимира. Показуючи історію Київської Русі, яка жила згідно з з істинами християнської віри, вчені враховують як вертикальний вимір історії Європи, так і поклилаються на горизонтальне подання історії Київської держави, показуючи її на фоні найважливіших подій інших континентів[1].
е одним, можливо, найбільш живим серед українців свідченням внеску св. Володимира в процес творення християнської Європи, є прийнятий з Візантії, а започаткований разом з прийняттям хрещення св. Володимиром на землях Київської Русі культ Богородиці. Святий князь Володимир-Хреститель збудував першу в Києві Десятинну церкву Різдва Пресвятої Богородиці. Натомість його син – князь Ярослав Мудрий зробив наступний важливий крок для євангелізації України, коли у 1038 році «він славний город твій Київ величчю, як вінцем, обклав і доручив – як писав митрополит Iłarion – людей твоїх і город святій всеславній, скорій до помочі християнам Святій Богородиці, їй він і церкву на великих воротях звів на честь першого Господського празника — Святого Благовіщення»[2].
Отже, Марія – Мати милосердя від початку хрещення св. Володимира є присутня в історії України, як в історичному, так і в богословсько-церковному вимірі, беручи кожного дня участь в духовному житті українських християн в Україні, Європі і в світі, також в Ґданську. Пресвята Богородиця прославляється в молитвах, марійних піснях, зображеннях чудотворних ікон в соборах, церквах і в домах кожної християнської української родини в світі. Вона присутня в думках і творах найвидатніших українських творцв, на чолі з пророком України Тарасом Шевченком, який неперевершений поетичний образ поемі «Марія» попередив, взятим з грецького акафісту моттом марійної пісні, яку співають стоячи: «радуйся, бо Ти відновила нас, у грісі зачатих». Без появившогося над Віфлеємом слова Істини, любові та надії на перемогу добра, яке приносить людям на землі радість і мир, не було б також свободи – як каже Шевченко:

Горе нам
Було б, іскупленим рабам!
Дитина б тая виростала
Без матері, і ми б не знали
І досі правди на землі!
Святої волі[3].

Представлена у створеному в 1934-1935 рр. образі Олекси Новаківського промінююча надлюдською силою, повна гідності, безмежної відданості і любові, Мати Бога на землі, яка принесла в дар світу первородного Сина – Христа Спасителя всього людства, назавжди увійшла в історію України. Богородиця споконвічно присутня, як в історичному, так і в богословському та релігійному вимірі всіх українських християн, прямих спадкоємців хрещення св. Володимира, що ведуть активне релігійне життя. Серед спадкоємців хрестителя Київської Русі є прихожани динамічно розвиваючоїся під духовною опікою отця митрата Йосипа Улицького і отця Володимира Куцая греко-католицької церкви св. Варфоломія та Покрови Пресвятої Богородиці у Ґданську, а також діючого від 1983 року, очолюваного Олегом Гнатюком Братство св. Володимира. Це власне переселені зі своєї рідної землі у 1947 році до Ґданського воєводства українці та їх народжені на цих землях сини і дочки з вдячністю за надійну опіку покровительки греко-католицької церкви Покрови Пресвятої Богородиці розпочали історичні дії – побудову пам’ятника св. Володимира – попередника культу Пресвятої Богородиці в Києві, по всій Україні та в усіх українських родинах у світі.
«Во здравіє, во спасеніє і сотвори Господи многії і благії літа!», хай Бог зішле радість всім співтворцям цього прекрасного діла – співали віруючі у своїй церкві на завершення урочистості, яка супроводжувала відкриття пам’ятника.
Завдяки започаткованому св. Володимиром культу Матері Бога-Людини, за посередництвом якоъ Христос увійшов в рід людський, а від 988 року до українського народу, впроваджене київським князем хрещення набуває універсального виміру, тому що «все християнство у своєму універсальному вимірі – це та спадщина, в якій дуже важлива частиною є участь Матері. І тому також Церкву називають матір’ю – Materecclesia. Говорячи таким чином, маємо на увазі таку Божу спадщину, яка стала нашою участю, завдяки пришестю Христа»[4].
Прямо символічного значення набуває той глибоко релігійний факт, що саме перед греко-католицькою церквою Покрови Пресвятої Богородиці у Ґданську в 2015 році у 1000-ліття смерті постав пам’ятник хрестителя Київської Русі св. Володимира – засновника, побудованої над Дніпром першої церкви Різдва Пресвятої Богородиці, – Десятинної у Києві. Згідно з пророченням Марія стала «Матір’ю Божої благодаті», яку роздають людям в момент хрещення. Богородиця разом зі своїм сином Христом стала «Матір’ю Церкви і Покровителькою» всього народу. Тому українці, починаючи від хрещення св. Володимира і розпочатого тоді Марійного культу почали будувати по всій Україні і усьому світі церкви святої Покрови – Покровительки, яку також возвеличають в іконах із зображенням Пресвятої Богородиці Покрови, яка розстеляє свій покров над своїм народом[5].
Започаткований серед українців,посталий у Візантії культ Богородиці, триває і розвивається в Ґданську та є одним з найцінніших і найкрасивіших живих свідчень зісланого Богородицею розп’ятого, але воскреслого Сина Божого – Ісуса Христа, котрого любов на землях Київської Русі прищепив св. Володимир, якийвже багатопоколіньуКиєві, авіж 2015 рокувҐданську, тримає незламний хрест Христовий, неподалік від знакових для історії сучасної Європи трьох хрестів ґданської «Солідарності», які символізують тричі розап’яту, але не вбиту надію на перемогу правди над неправдою і брехнею, свободи над поневолення, добра над злом.
У наведених роздмумах, які показують європейський вимір хрещення св. Володимира, було свідомо пропущено політичну або військову діяльність київського правителя, а звернено увагу на його ставлення до кожної людини, до його підлеглих, підданих, найбідніших і беззахисних. На думку сучасних йому, св. Володимир був «сонечком», якого оспівували в передаваних з болящим, боржникам, удовам і всім, хто потребував милості»[6]. З любові до ближніх, супротив великому незадоволенню княжих середовищ і навіть представників духовенства, Володимир скасував смертну кару[7] і виховав своїх синів «страстотерпців» святих Бориса і Гліба, які в ім’я любові до брата «прийняли мучеництво з рук рідного брата, не застосувавши проти нього зброї. Це вони зобразили духовне обличчя Київської Церкви»[8] – як сказав у Києві в 2001 році Іван Павло II, який раніше – у 1997 році в каплиці святих Бориса і Гліба в Кракові, яка є каплицею Фундації св. Володимира Хрестителя Київської Руси[9] молилися про можливість свого апостольського паломництва в Україну та її щасливе, мирне життя.покоління в покоління українських народних піснях[10]. Ієрархи Церкви прославляли його за «незчисленні […] нічні милостині і денні щедроти, що їх убогим Ти творив — осиротілим, болящим, боржникам, удовам і всім, хто потребував милості»[11]. З любові до ближніх, супротив великому незадоволенню княжих середовищ і навіть представників духовенства, Володимир скасував смертну кару[12] і виховав своїх синів «страстотерпців» святих Бориса і Гліба, які в ім’я любові до брата «прийняли мучеництво з рук рідного брата, не застосувавши проти нього зброї. Це вони зобразили духовне обличчя Київської Церкви»[13] – як сказав у Києві в 2001 році Іван Павло II, який раніше – у 1997 році в каплиці святих Бориса і Гліба в Кракові, яка є каплицею Фундації св. Володимира Хрестителя Київської Руси[14] молилися про можливість свого апостольського паломництва в Україну та її щасливе, мирне життя.

[1]Див. Jan Paweł II, Ojczyzna europejska. Ewangelizacja Europy Środkowo-Wschodniej. Europa na tle innych kontynentów. Powrót do Europy. Wertykalny wymiar dziejów Europy, [w:] Jan Paweł II, Pamięć i tożsamość, Kraków 2005, s. 95-104, 105-110, 126-129, 141-150, 157-160.
 [2]За виданням: Іларіон Київський. Слово про Закон і Благодать, переклад В. Яременка, [у:] Давня українська література. Хрестоматія, Київ 1992, http://litopys.org.ua/oldukr/ilarion.htm.
 [3]Т.Шевченко, Кобзар, Київ 1967, с. 497.
 [4] Jan Paweł II, Ojczyzna europejska, [w:] Pamięć i tożsamość, Kraków 2005, s. 68.
 [5] «НаСходієпископноситьомофортому, щоцебуловбранняБогородиці, аусвоючергу, МатірБожа – цепостатьЦеркви [...] відмоментувведеннясамостійногокультуМарії, тобтовідЕфеського соборупоступовопочалипідпостатьорантипідставлятипостатьМаріїTheotokos, МаріїМатеріБога. Таким чином сьогоднівважається, щоМатірБожаєМатір'юЦеркви, іяктакаєпостаттю. Це також є причиною того, що православний єпископ [а також греко-католицький] носить хрест і медальйон з Божою Матір'ю, а коли виступає менш урочисто - тільки сам медальйон».J. Nowosielski, Kobietawsztuceikony, [w:] Z. Podgórzec, Wokół ikony. Rozmowy z Jerzym Nowosielskim, Warszawa 1985, s. 73-74. Por. także W. Mokry, Obraz Przenajświętszej Bogarodzicy jako Matki Miłosierdzia w życiu duchowym Ukrainy XI–XX w. i w papieskich posłaniach Jana Pawła II do Ukraińców, [w:] Chrześcijańskie święta i święci w życiu duchowym Ukraińców na przełomie tysiącleci, red. W. Mokry, Biblioteka Fundacji św. Włodzimierza, t. 6, Kraków 2001, s. 53-87.
 [6]За виданням: Іларіон Київський. Слово про Закон і Благодать, переклад В. Яременка, [у:] Давня українська література. Хрестоматія, Київ 1992, http://litopys.org.ua/oldukr/ilarion.htm.
 [7]Як пише Іреней Назарко: «Володимир зніс кару смертина розбійників; злочини карано тільки грошевою "вирою". Аленезабаром прийшли наслідки розбіжности між життям і законом:розбої і розбійники намножилися так, що навіть єпископи нахиляликнязя привернути кару смерти. А Володимир відповідав на це словами: "Боюся гріха"». о. Іреней Назарко ЧСВВ. Святий Володимир Великий. Володар і Хреститель Руси-України, Рим1954, с. 172.
 [8]Проповідь Івана Павла ІІ виголошена під час греко-католицької Божественної Літургії, Київ, 25 червня 2001 року, Kraków 2002, s. 357.
 [9]OjciecŚwiętynaUniwersytecieJagiellońskim, Kraków 1998, s. 91-100.Див. також«MiędzySąsiadami – Між сусідами. Альманах Фундації св. Володимира» 1997, № 7, с. 4-50.
 [10]«Ясне сонечко України» Олег Ястребов, «День», [w:] «Християнський голос», Київ 2015 (липень), № 13, с. 1-2.
 [11] За виданням: Іларіон Київський. Слово про Закон і Благодать, переклад В. Яременка, [у:] Давня українська література. Хрестоматія, Київ 1992, http://litopys.org.ua/oldukr/ilarion.htm.
 [12]Як пише Іреней Назарко: «Володимир зніс кару смертина розбійників; злочини карано тільки грошевою "вирою". Аленезабаром прийшли наслідки розбіжности між життям і законом:розбої і розбійники намножилися так, що навіть єпископи нахиляликнязя привернути кару смерти. А Володимир відповідав на це словами: "Боюся гріха"». о. Іреней Назарко ЧСВВ. Святий Володимир Великий. Володар і Хреститель Руси-України, Рим1954, с. 172.
 [13]Проповідь Івана Павла ІІ виголошена під час греко-католицької Божественної Літургії, Київ, 25 червня 2001 року, Kraków 2002, s. 357.
 [14]OjciecŚwiętynaUniwersytecieJagiellońskim, Kraków 1998, s. 91-100.Див. також«MiędzySąsiadami – Між сусідами. Альманах Фундації св. Володимира» 1997, № 7, с. 4-50.

 



 

Gdańscy Ukraińcy pod Opieką Najświętszej Bogurodzicy i św. Włodzimierza Chrzciciela Rusi-Ukrainy

prof. Włodzimierz Mokry (Kraków)

Kulturowe konsekwencje chrztu Rusi Kijowskiej w życiu religijno-cerkiewnym i kulturalnym dla rozwoju piśmiennictwa, myśli filozoficznej, społeczno-politycznej na Ukrainie, Białorusi, Rosji, a także w kulturze Europy stanowią przedmiot zainteresowań wielu pokoleń badaczy wśród słowiańskich narodów Europy, w tym także w Polsce, czego świadectwem jest także konferencja w Gdańsku i czemu został poświęcony referat prof. dr. hab. Tadeusza Stegnera z Uniwersytetu Gdańskiego, głównego współorganizatora tej ważnej sesji, poprzedzającej odsłonięcie pomnika św. Włodzimierza w Gdańsku.
Wszyscy dotychczasowi badacze przełomowego dla dziejów Europy Środkowej i Wschodniej znaczenia chrztu św. Włodzimierza są zgodni, że to właśnie wybitni przedstawiciele świeckich i cerkiewnych elit pokolenia św. Włodzimierza Chrzciciela i jego synów dostrzegli obecność i potrzebę perspektywy historycznej już w okresie panowania syna św. Włodzimierza Jarosława Mądrego w połowie XI i na początku XII wieku. W omawianym już traktacie-kazaniu Słowo o prawie i łasce metropolita Iłarion, a następnie kronikarz Nestor w słynnej Powieścilat minionych ukazali europejski wymiar chrztu św. Włodzimierza. Przedstawiając dzieje, żyjącej zgodnie z prawdami wiary chrześcijańskiej, Rusi Kijowskiej uwzględniają zarówno wertykalny wymiar dziejów Europy, jak też odwołują się do horyzontalnego przedstawienia dziejów państwa kijowskiego i ukazują je na tle najważniejszych wydarzeń innych kontynentów[1].
Kolejnym, może najbardziej żywotnym wśród Ukraińców świadectwem wkładu św. Włodzimierza w proces tworzenia chrześcijańskiej Europy jest mający swe źródło w Bizancjum, a zapoczątkowany wraz z przyjęciem chrztu przez św. Włodzimierza na ziemiach Rusi Kijowskiej kult Bogurodzicy. Święty kniaź Włodzimierz Chrzciciel wzniósł bowiem pierwszą w Kijowie cerkiew zwaną Dziesięcinną pod wezwaniem Narodzenia Przenajświętszej Bogarodzicy. Natomiast jego syn, książę Jarosław Mądry uczynił następny istotny krok dla Ewangelizacji Ukrainy, gdy w 1038 roku lud swój i miasto Kijów „zawierzył opiece – jak pisał metropolita Iłarion – przesławnej i świętej, spieszącej zawsze chętnie chrześcijanom na pomoc Bogarodzicy, której również poświęcił zbudowaną na szczycie Złotej Bramy cerkiew pod wezwaniem głównego święta tego miasta (Kijowa) Zwiastowania Najświętszej Panny Marii[2].
A zatem Maryja – Matka miłosierdzia od początku chrztu św. Włodzimierza jest obecna w dziejach Ukrainy zarówno w wymiarze historycznym, jak i teologiczno-cerkiewnym, uczestnicząc na co dzień w życiu duchowym chrześcijan ukraińskich w Ukrainie, w Europie i świecie, a także w Gdańsku. Przenajświętsza Bogarodzica jest sławiona w modlitwach, pieśniach maryjnych, wizerunkach cudownych ikon w sanktuariach, cerkwiach i domach każdej chrześcijańskiej rodziny ukraińskiej na świecie. Jest obecna w myśli i dziełach najwybitniejszych twórców ukraińskich na czele z prorokiem Ukrainy Tarasem Szewczenką, który nieprześcigniony poetycki obraz w poemacie Maria poprzedził, zaczerpniętym z greckiego Akatystu mottem dziękczynnej pieśni maryjnej, śpiewanej stojąc: „Raduj się, Tyś odnowiła nas poczętych w grzechu”. Bez wzeszłego nad Betlejem słowa Prawdy, miłości i nadziei na zwycięstwo dobra, przynoszącego ludziom na ziemi radość i pokój, nie byłoby też wolności mówi Szewczenko:

Biada była by
nam niewolnikom
Dziecię to wyrastało by
Bez matki, i do dziś nie
Poznalibyśmy prawdy na ziemi
Świętej wolności![3]

Przedstawiona w stworzonym w 1934-1935 obrazie Oleksy Nowakiwskiego promieniująca nadludzką mocą, pełna dostojeństwa, bezgranicznego poświęcenia i miłości Matka Boga na ziemi, która przyniosła w darze światu pierworodnego Syna – Chrystusa Zbawiciela ludzkości weszła na trwałe do dziejów Ukrainy. Bogarodzica jest od wieków obecna zarówno w wymiarze historycznym, jak i teologicznym oraz religijnym wszystkich chrześcijan ukraińskich, bezpośrednich dziedziców chrztu św. Włodzimierza, prowadzących aktywne życie religijne. Wśród spadkobierców chrzciciela Rusi Kijowskiej są parafianie dynamicznie rozwijającej się pod opieką duchową ks. mitrata Józefa Ulickiego i ks. Włodzimierza Kucaja cerkwi greckokatolickiej pw. św. Bartłomieja i Opieki Najświętszej Maryi Panny w Gdańsku oraz działające od 1983 roku na czele z Olegiem Hnatiukiem Bractwo św. Włodzimierza. To oni, wysiedleni ze swych ojczystym ziem w 1947 roku do województwa gdańskiego Ukraińcy oraz ich urodzeniu na tych ziemiach synowie i córki z wdzięczności za niezawodną opiekę patronki greckokatolickiej cerkwi – Pokrowy – Opieki Najświętszej Marii Panny podjęli się historycznego dzieła – budowy pomnika św. Włodzimierza – prekursora kultu Przenajświętszej Bogarodzicy w Kijowie, na całej Ukrainie i we wszystkich ukraińskich rodzinach w świecie.
«Во здравіє, во спасеніє і сотвори Господи многії і благії літа!» – „Zdrowia, zbawienia na mnogie i błogosławione lata” niech Bóg da radość wszystkim współtwórcom tego pięknego dzieła – śpiewali wierni w swej cerkwi na zakończenie uroczystości, towarzyszących odsłonięciu pomnika.
Dzięki zapoczątkowanemu przez św. Włodzimierza kultowi Matki Boga-Człowieka, za pośrednictwem której Chrystus wszedł do rodzaju ludzkiego, a od 988 roku do narodu ukraińskiego dokonany przez księcia kijowskiego chrzest nabiera wymiaru uniwersalnego ponieważ „całe chrześcijaństwo w swym uniwersalnym wymiarze jest tą ojcowizną, w której bardzo znaczący jest udział Matki. I dlatego też Kościół bywa nazywany matką – Materecclesia. Mówiąc w ten sposób, mamy na myśli tę Bożą ojcowiznę, która stała się naszym udziałem dzięki przyjściu Chrystusa”[4].
Wręcz symbolicznego znaczenia nabiera ten głęboko religijny fakt, że to właśnie przed greckokatolicką cerkwią Opieki Najświętszej Maryi Panny w Gdańsku w 2015 roku w 1000. rocznicę narodzin dla nieba staje pomnik chrzciciela Rusi Kijowskiej św. Włodzimierza – fundatora zbudowanej nad Dnieprem pierwszej cerkwi Narodzenia Przenajświętszej Bogurodzicy zwanej Dziesięcinną w Kijowie. W myśl proroczej zapowiedzi Maryja stała się „Matką łaski Bożej” rozdawanej ludziom w chwili chrztu. Bogarodzica wraz ze swym synem Chrystusem stała się tej Cerkwi Matką i Opiekunką całego narodu – „Matirju i Pokrowytelkoju”. Dlatego Ukraińcy począwszy od chrztu św. Włodzimierza i rozpoczętego wówczas kultu Maryjnego zaczęli budować po całej Ukrainie i w świecie cerkwie pod wezwaniem świętej Pokrowy – Opiekunki, która jest też sławiona w ikonach z wizerunkiem PrzenajświętszejBogarodzicy Pokrowy, rozpościerającej opiekuńcze poły swego płaszcza nad swym ludem[5].
Zapoczątkowany wśród Ukraińców wypielęgnowany w Bizancjum kult Bogarodzicy kontynuowany i rozwijany w Gdańsku stanowi jedno z najcenniejszych i najpiękniejszych żywotnych świadectw zesłanego przez Bogarodzicę ukrzyżowanego, ale zmartwychwstałego Syna Bożego – Chrystusa, którego miłość na ziemiach Rusi Kijowskiej zaszczepił św. Włodzimierz trzymający od pokoleń w Kijowie, a od 2015 roku w Gdańsku niezłomny krzyż Chrystusowy opodal przełomowych dla dziejów współczesnej Europy trzech krzyży gdańskiej „Solidarności”, symbolizujących po trzykroć ukrzyżowaną, ale nie zabitą nadzieję na zwycięstwo prawdy nad nieprawdą i kłamstwem, wolności nad zniewoleniem, dobra nad złem.
W przeprowadzonych rozważaniach ukazujących europejski wymiar chrztu św. Włodzimierza świadomie pominięta została działalność polityczna czy militarna władcy kijowskiego, a wyeksponowany został jego stosunek do każdego człowieka, do swoich podwładnych, poddanych oraz najbardziej potrzebujących i bezbronnych. W opinii współczesnych mu był ks. Włodzimierz „słoneczkiem”, opiewanym w przekazywanych z pokolenia na pokolenie ukraińskich pieśniach ludowych[6]. Przez hierarchów Cerkwi sławiony był „za liczne […] nocne jałmużny i dzienne przejawyszczodrobliwości [świadczone] wobec ubogich, sierot, chorych, więźniów, wdów oraz wszystkich, którzy czekają pomocy”[7]. Z miłości do bliźnich ku niezadowoleniu środowisk książęcych, a nawet przedstawicieli duchowieństwa zniósł karę śmierci[8] i wychował swoich synów „strastnoterpców” św. św. Borysa i Gleba, którzy w imię miłości do brata „przyjęli męczeństwo nie podnosząc przeciwko niemu broni […] i zarysowali duchowe oblicze cerkwi kijowskiej”[9] – jak powiedział w Kijowie w 2001 roku Jan Paweł II, który wcześniej w 1997 roku w kaplicy św. św. Borysa i Gleba w Krakowie, będącej kaplicą Fundacji św. Włodzimierza Chrzciciela Rusi Kijowskiej[10] modlił się o urzeczywistnienie swej apostolskiej pielgrzymki na Ukrainę i jej szczęśliwe, pokojowe, życie.

[1] Por. Jan Paweł II, Ojczyzna europejska. Ewangelizacja Europy Środkowo-Wschodniej. Europa na tle innych kontynentów. Powrót do Europy. Wertykalny wymiar dziejów Europy, [w:] Jan Paweł II, Pamięć i tożsamość, Kraków 2005, s. 95-104, 105-110, 126-129, 141-150, 157-160.
 [2] Por. Metropolita Iłarion, Słowo o prawie i łasce, [w:] Słowo o Bogu i człowieku. Myśl religijna Słowian Wschodnich doby staroruskiej, oprac. R. Łużny, Kraków 1995.
 [3]Т.Шевченко, Кобзар, Київ 1967, с. 497.
 [4] Jan Paweł II, Ojczyzna europejska, [w:] Pamięć i tożsamość, Kraków 2005, s. 68.
 [5] „Na Wschodzie biskup nosi omoforion dlatego, że była to szata Matki Boskiej, a Matka Boska z kolei jest figurą Kościoła […] od chwili wprowadzenia samodzielnego kultu Maryi, czyli od Soboru Efejskiego powoli zaczęto pod postacie orantki podstawiać postać Maryi Theotokos, Maryi Matki Boga. Dzisiaj uważa się więc, że Matka Boga jest Matką Kościoła i jako taka jest figurą. To jest też powodem, że biskup prawosławny [a także greckokatolicki] nosi krzyż i medalion z Matką Bożą, a gdy występuje mniej uroczyście tylko sam medalion”. J. Nowosielski, Kobieta w sztuce ikony, [w:] Z. Podgórzec, Wokół ikony. Rozmowy z Jerzym Nowosielskim, Warszawa 1985, s. 73-74. Por. także W. Mokry, Obraz Przenajświętszej Bogarodzicy jako Matki Miłosierdzia w życiu duchowym Ukrainy XI–XX w. i w papieskich posłaniach Jana Pawła II do Ukraińców, [w:] Chrześcijańskie święta i święci w życiu duchowym Ukraińców na przełomie tysiącleci, red. W. Mokry, Biblioteka Fundacji św. Włodzimierza, t. 6, Kraków 2001, s. 53-87.
 [6]«Ясне сонечко України» Олег Ястребов, «День», [w:] «Християнський голос», Київ 2015 (липень), № 13, с. 1-2.
[7] Metropolita Iłarion, Słowo o prawie i łasce, s. 47.
[8] Jak pisze IrenejNazarko: „Włodzimierz zniósł karę śmierci na rozbójników, przestępstwa karano pieniężną karą – «wyroju – вирою». Ale wkrótce przyszły następstwa rozbieżności między prawem i życiem – rozboje i rozbójnicy mnożyły się, że nawet biskupi nakłaniali księcia, by przywrócił karę śmierci. Jednak Włodzimierz odpowiedział słowami «Boję się grzechu». о. Іреней Назарко ЧСВВ. Святий Володимир Великий. Володар і Хреститель Руси-України, «Місіонер» 2012, с. 149.
[9]Homilia Jana Pawła II wygłoszona 25 czerwca 2001 roku w Kijowie, patrz W. Mokry, Apostolskie Słowo Jana Pawła II na Ukrainie w 2001 roku, Kraków 2002, s. 356.
[10]OjciecŚwiętynaUniwersytecieJagiellońskim, Kraków 1998, s. 91-100, Por. też „MiędzySąsiadami – Між сусідами. AlmanachFundacji św. Włodzimierza 1997, nr 7, s. 4-50.

Komentowanie zamknięte.