15-16 жовтня в Конкатедральній парафії Покрови Пресвятої Богородиці та святого Вартоломея в Ґданську пройшли святкування храмового празника та ювілейні святкування 65-ліття Парафії та 25-ліття передання храму українській громаді

Безперечно, в житті кожної особи чи спільноти трапляються моменти, коли слід належним чином оцінити пройдений шлях, проаналізувати виклики сьогодення та виробити стратегію майбутнього розвитку та руху. І різні ювілейні торжества є гарною нагодою до такої діяльності. Коли ж мова йде ще й про спільноту вірян, об’єднаних у парафіяльній родині довкола Божого престолу, додається надзвичайно важливий момент – можливість висловити вдячність Божому провидінню і Його волі за всі отримані добродійства та хрести протягом непростих десятиліть, що вже стали історією.

Події, що відбулися 15 та 16 жовтня в «Українському острівці Ґданська», а саме – в парафіяльному храмі Покрови Пресвятої Богородиці та домівці Об’єднання українців у Польщі – є промовистим свідченням одночасно і глибокого аналізу 65-річчя історії духовного перебування українців у столиці поморського краю, але разом з тим, що не менш важливо, нагодою спитати себе: «Що на нас чекає в майбутньому? Що буде далі?» В костелі святого Бартоломея перші Божественні Літургії візантійського обряду почали звершуватись ще в травні далекого 1957 року, за десять років після жахливого злочину акції «Вісла», під проводом святої пам’яті отця митрата Василя Гриника, в тому ж храмі, який 25 років тому став духовним серцем для українців греко-католиків Ґданська. Саме ці події були особливим чином вшановані цьогорічним святкуванням храмового празника. Урочистості розпочалися з Великої Вечірні з Литією, яку очолив преосвященний кир Аркадій Трохановський, єпископ ольштинсько-ґданський у конкатедральній парафії св. Вартоломея і Покрови Пресвятої Богородиці.

Наступного дня, у неділю 16 жовтня, після святкової Утрені відбулась урочиста Архиєрейська Божественна Літургія з нагоди храмового празника. Владика в своїй проповіді нагадав вірянам історію свята Покрови, підкреслив, що Богородиця вчить нас, як славити Бога, бо вона відповіла Богові «так» під час Благовіщення і була з Христом до кінця, звернув увагу на історичні події, які відбувались 65 та 25 років тому, та оцінив важливу роль місцевої спільноти під час всенародного протистояння російській агресії: кожен біженець, що втік від викликів війни, зміг віднайти своє місце та однодумців-земляків. Владика висловив слова великої вдячності всім, хто дбав і дбає про духовне добро та розвиток спільного духовного простору і київського християнства, а зокрема – Братству святого Володимира Великого, яке поширює знання про велику культуру київського християнства, і зауважив, що ніхто не має права позбавити нас цього знання. Також пролунало звернення до парафіяльних спільнот. Щиру подяку владика Аркадій висловив парафіяльній молитовній спільноті ОРАНТА Нерушима Стіна та парафіяльному хору св. Вартоломея. Всі вони наприкінці Божественної Літургії були урочисто нагороджені владикою Аркадієм грамотами і медалями блаженного священомученика Йосафата Коциловського за всі заслуги з нагоди подвійного ювілею. Окремі слова подяки преосвященний Аркадій висловив пароху ґданської парафії: «Дякую митрату о. Йосифові Улицькому за довголітнє душпастирювання в цій парафії, за великі зусилля, за дбання про єдність у парафії, за матеріальну та духовну турботу – за всі роки невтомної праці». Секрет успіху місцевої парафіяльної спільноти владика бачить у глибокій вірі та вмінні виставляти пріоритети. «Наші предки поставили на віру в
Бога, зберегли свою ідентичність – релігійну та національну. Вчили нас молитви рідною мовою. Їхня праця принесла плоди. Ми не стали кимось іншим. Про це треба пам’ятати і бути їм вдячними. Жертвували собою, але цю працю треба продовжувати, щоби у нашій церкві і надалі були люди. Дякуючи поколінню, яке виховало нас, яке зробило все можливе, сьогодні ми самі з новим духом відповідальності за народ, за церкву, за свою особисту, індивідуальну ідентичність маємо йти цією
дорогою, щоби не стати кимось іншим.

Тримаймося з переконанням у вірі наших предків. Тому ставімо на Господа Бога! У Нього найкращий проєкт. Це проєкт любові Бога та ближнього. Такий час зараз, що ще більше потрібно молитви, віри в Бога, потрібно шукати духовного скріплення і не падати духом. Богородиця з великою покорою прийняла рішення Бога щодо неї. Вміймо і ми також, починаючи від Тайни Покаяння, шукати дороги до нашого відродження», – зазначив владика. Наука предків вчить нас бути відкритими до інших, зберігаючи свою заповітну тотожність, ставитися із розумінням до своїх ближніх. Народ, який був приречений на небуття, що і сьогодні мусить відстоювати своє право на існування, зумів у місцях, що мали стати могилою народної та християнської душі, виплекати кропіткою працею та щирою молитвою сильну та згуртовану Парафію, і вона поповнюється новими людьми, яких недоля та воєнна нужда змусили полишити домівки і шукати прихистку в чужій країні. Діла Господні незбагненні, і храм, який маленька на той час спільнота отримала і який, здавалося, не відповідав потребам невеликої спільноти, сьогодні наповнюється новими людьми, які шукають Бога в своїй церкві, приходять за словами божої втіхи та спасінням безсмертної душі. На закінчення богослужіння присутні кількакратно заспівали «Многая літа» і проводові церкви, і ювілярам, і всьому народу. Торжество довершило мирування владикою вірян.

Наступною важливою частиною ювілейного святкування стали «Володимирові читання», проведені Братством Святого Володимира Великого Хрестителя Русі-України. Усі охочі мали змогу ознайомитися з доповіддю «Святість київських княгинь» історикині Національного заповідника «Софія Київська» з Києва, професорки Олени Ясинецької. Вона розповіла про три жіночі постаті, політичну та духовну вагу яких важко переоцінити і які є заслуженими в історії європейського християнства, але недостатньо відомими серед свого народу. Йшлося про Інгігерду Шведську, Анну Київську та Едігну Баварську. Питання історичної ідентичності та постійного усвідомлення себе, своєї історії та духовної і політичної приналежності до західного світу є надважливим, прихованим фронтом цієї жахливої війни. Ми маємо повернути собі вкрадену історію та відстоювати право бути і жити вільними від різноманітних комплексів малоросійства у власній державі.

Дати відповідь на питання «Що на нас чекає в майбутньому?» наразі надзвичайно важко. Але коли йдеться про бурхливу історію нашого народу, то ми знаємо, що за всім стоїть Божа Спасительна Воля. І коли церква – зі своїм народом, то Божий люд знає, що Господь з ними, попри всі труднощі, і виведе їх до нового, кращого життя!

Піддиякон Олег ДРЕСЛЕР – Наше Слово з 13.11.2022, Нр 46,2022