П’ять міфів про молитву на Вервиці
Молитва на Вервиці (або Розарій) вражає своєю простотою, викликаючи одночасно гарячі дискусії серед богословів. Але і тут виявляється велич цієї богородичної молитви, бо спростовуючи найпопулярніші закиди проти неї, ми доторкаємося найглибших правд нашої віри.
Міф 1: Біблії чужа молитва до Марії і її почитання
Критики кажуть, що сам Господь не хотів возвеличення своєї Матері. Як доказ цього вони наводять цитату зі Святого Письма, яка особлива тим, що її читаємо у Церкві майже на кожний марійський празник. В Євангелії від Луки у відповідь на похвалу однієї жінки у сторону Марії: «Блаженне лоно, що Тебе носило і груди, що Тебе кормили», Ісус, здавалося б, заперечує її, кажучи: «Справді ж блаженні ті, що слухають Боже Слово і його зберігають» (Лк. 11, 27–28). Однак коли приглянемося ближче до життя Богородиці, яка через послух волі Бога Отця дівственно зачала Його Сина в Назареті та згодом зберігала у своїм серці натхненні слова вифлеємських пастирів і старого священника Симеона, то побачимо, що ніхто так не заслужив на похвалу Ісуса (щодо зберігання Божого Слова) як Його Матір. Окрім цього святий євангелист Лука наводить вислів Марії, в якому вона однозначно передбачила своє возвеличення: «Ось бо від нині ублажатимуть мене всі роди» (Лк. 1, 48). Але найбільш вагомим аргументом є те, що текст молитви «Богородице Діво», з якого в більшій частині складається молитва на Вервиці, є продиктований самим архангелом Гавриїлом: «Радуйся, благодатна, Господь з тобою… Маріє» (Лк. 1, 28.30) та Єлисаветою, яка промовила під натхненням Святого Духа: «Благословенна ти між жінками й благословен плід лона твого» (Лк. 1, 42).
Міф 2: Молячись Вервицю, ми занедбуємо Христа
Якщо навіть і прийняти, що Біблія дозволяє почитання Пречистої Діви Марії, то все ж таки для скептиків молитва на Вервиці лишається чимось несуттєвим. Ба більше, вона може віддалити нас від основного завдання, яким має бути поклоніння Ісусу Христу. Для того, щоб відповісти на цей міф, треба пригадати, що вищезгадані слова Гавриїла і Єлисавети є відлунням великих подій Старого Завіту. Найперше на думку спадає Гедеон, якого ангел привітав: «Господь з Тобою!» (Суд. 6, 12). Саме йому Бог доручив визволення Ізраїля від гніту мідіян. Звернім увагу і на те, що таємниче чудо з руном Гедеона, яке сталося для потвердження його спасительної місії, було прообразом безсіменного зачаття Божого Сина, оспівуваним в наших богослужбових текстах. Можна тут також навести цитату з пісні Дебори: «Благословенна Яела серед жінок… благословенна серед жінок, що в шатрах» (Суд. 5, 24), в якій пророчиця звеличує ту, яка пробила голову Сісері, начальникові ханаанейського війська, рятуючи цим свій народ від небезпеки. Подібна подія мала місце і з Юдитою, яку єврейський правитель Озія привітав словами: «Благословенна ти, дочко, Богом Всевишнім понад усіх жінок на землі!» (Юдит. 13,18). Це сталося після цього, як вона спасла Божий народ від асирійської навали, відрубавши голову Олофернові. Зауважмо, що всі ці старозавітні приклади, які вважаються прототипами для молитви «Богородице Діво», наперед звіщали перемогу Ісуса Христа і Марії над дияволом. Мова йде отже не лише про Ісуса, але і про Його Матір, бо вона своїм послухом знівечила непослух Єви і дала Тіло Спасителеві, чим допомогла Йому розчавити голову духовного супостата людського роду (див. Бут. 3, 15). Все це показує, врешті-решт, що Вервиця з її роздумами про Воплочення Божого Сина заторкує основу цілої християнської віри.
Міф 3: Важко одночасно розважати про Благовіщення і інші таємниці
Як вже сказано, молячись кожне «Богородице Діво», ми задумуємося над Воплоченням Божого Сина, яке відбулося в момент Благовіщення. Одночасно ми мали б присвятити увагу і іншим важливим подіям з життя Ісуса і Марії (наприклад Різдву, Хрещенню, Бичуванню), відповідно до даної таємниці Вервиці. Це однак не є легким завданням навіть для досвідчених молільників.
Вихід з цієї проблеми знаходимо у молитовних текстах Східної і Західної Церков. Прикладом нехай послужить нам богородичний воскресний 3-го гласу: «Тебе, що стала посередницею спасіння роду нашого, оспівуємо, Богородице Діво; бо тілом, яке від тебе прийняв Син твій і Бог
наш, зазнав на хресті страждань і визволив нас із тління, як Чоловіколюбець». З цього видно, що «елементом», який поєднує Воплочення і хресну смерть Ісуса є якраз Його Тіло. Якби Син Божий не взяв його з Діви Марії і не став людиною, то не міг би ані народитися і зростати, ані навчати людей і залишити нам Євхаристію, ані терпіти і бути похованим, ані воскреснути і вознестися на небо. Іншими словами: все, що сталося під час і після Його земного життя, не відбулось би без смиренної згоди Марії в Назареті, коли вона стала Його дівственною Матір’ю.
Такий самий хід думок підтверджує теж німецька практика молитви на Вервиці, в якій одразу після слів: «і благословенний плід лона твого, Ісус» додається ще: «який був розп’ятий за нас» („und gebenedeit ist die Frucht deines Leibes, Jesus, der für uns gekreuzigt worden ist”), або «який
воскрес із метрвих» („der von den Toten auferstanden ist”) чи інше розважання за загальноприйнятим порядком таємниць. Також тут цим «елементом», який поєднує різні таємниці Вервиці є «плід лона» Марії, тобто найсвятіше Тіло Ісуса. Молячись в цей спосіб, ми постійно пригадуємо собі про Воплочення Божого Сина як одну із основних правд нашої віри. Водночас дякуємо Марії привітом «Радуйся» за те, що вона своєю згодою забезпечила можливість здійснення усього Божого задуму спасіння.
Міф 4: Молитва на Вервиці це прояв сентиментальної побожності
Розповсюдженим є також стереотип, що молитва на Вервиці як типове латинське набоженство основане здебільшого на емоціях. В ньому, мовляв, йдеться про те, щоб завдяки нашому уявленню про події з життя Ісуса і Марії (радісні, світлі, страсні або славні таїнства) перенестися у минуле і пережити сильне зворушення. Насправді це не так, бо не тільки латинська, але і кожна справжня християнська побожність, має на меті не гру почуттів, а навернення і спасіння людини. Хтось спитає: як це? Розважаючи почергово над таємницями Вервиці, ми разом з Богородицею представляємо Небесному Отцеві ціле життя Ісуса, яке було ціною нашого спасіння, від самого зачаття аж по хресну смерть, воскресіння і вознесіння. Це дає нам змогу дякувати Йому за все, перепрошувати і надолужувати за всі гріхи та просити про Божу благодать для всіх. Роблячи так, ми плекаємо в собі ті самі думки, які були й у Христі Ісусі (див. Фил. 2, 5). Також дуже важливим є зрозуміти, що всі вище названі спасенні події, хоча відбулися один єдиний раз, проте вже не проминають, бо вони у Божій вічності. Це, отже, не лише спогади, а жива дійсність, яка може перемінити нас благодаттю Святого Духа, який свого часу сповнив Єлисавету та її сина Йоана Хрестителя, коли той ще був під материнським серцем.
Міф 5: Повторювання тих самих молитов є нелогічним
Останнім закидом, на який відповімо в цій статті є міф про недоцільність постійного повторювання певних молитовних формул. Вже стародавня монаша духовність християнського Сходу, особливо практика Ісусової молитви, свідчить однак, що велику духовну користь отримують ті, які багаторазово повторюють одну і ту ж саму молитву. У богослужіннях нашого візантійського обряду ми часто повторюємо «Господи, помилуй», зокрема навіть 40 раз, «Слава і нині» тощо. Повертаючись до молитви на Вервиці, треба сказати ще про дві деталі, які є доказом стрункості її внутрішньої структури. По-перше, хоч ми переважно проказуємо «Ангельський привіт» 50 разів, то повний цикл молитов до 2002 року обіймав аж 150 «Богородице Діво» на згадку про 150 пісень-молитов з біблійної книги Псалмів. Святий папа Йоан Павло ІІ, підкреслюючи христологічний характер Вервиці, щоправда додав ще 5 світлих таємниць з прилюдного життя Ісуса, чим збільшив загальне число «Богородице Діво» до 200, але молитву на Вервиці і надалі називають «Псалтирем Богородиці». По-друге, розважання таємниць Вервиці починається від Благовіщення, а закінчується Успенням і Увінчанням Матері Божої на Царицю неба і землі. Подібний богородичний характер має теж наш церковний рік, в якому першим великим святом є Різдво Марії, а останнім – її Успення. Завдяки цьому ціле її життя стає своєрідною «рамкою», яка обіймає діяльність її Божественного Сина, Ісуса Христа, а вона сама як Одигітрія («Путеводительниця») веде нас найкращою дорогою до Нього. Власне це і є метою молитви на Вервиці.
Отож, проходячи від поодинокого «Богородице Діво» через окремі десятки (таємниці) аж до повної Вервиці, ми намагалися розвіяти основні міфи щодо неї. Це дало нам нагоду переконатися в її «біблійності», богословській глибині і пастирській адекватності та доцільності, які перевірені століттями ревної молитви численних вірних по цілому Божому світі. Тож молімся на ній щодня!
Для «ХГ» о. Мирослав Лопух – ХРИСТИЯНСЬКИЙ ГОЛОС вересень, 2021 р. • ч. 17 (3069)