Присвячується до 125 річниці від дня народження професора Константина Чеховича –  похованого в Тчеві – яка минає в травні 2021 року.

Професор Константин Чехович, син греко-католицького священника о. Володимира Чеховича народився в Хирові біля Перемишля отримавши ім’я по стрийку свого батька – перемиському єпископу Константину Чеховичу.

Після смерти батька в 1900р., мати з дітьми з села Батятичі переїжджає до Перемишля, де Константин закінчує українську гімназію матурою. В 1920р. тратить свого брата Ярослава, який загинув будучи сотником армії УНР. Константин починає студіювати у Перемиші богослов’я, а коли яко хоружний Української Галицької Армії (по кампанії в Галичині і Східній Україні) мусів опинится на еміграції в Чехо-Словаччині, у Празі в 1926 році закінчує Празький університет, закінчивши студії докторатом з ділянки філософії і слов’янської філології.

В роках 1926- 1929 працював в Українському Науковому Інституті в Берліні, а в 1931 році яко доцент також в Празі. В 1931 році переїжджає до Львова, де починає працювати як професор на Львівській Академії Богословії, також як редактор журналу Слов’янської Філології «Слово».

Константин Чехович це літературознавець, мовознавець, філософ, дослідник християнського ідеалу української нації і патріот. Його наукові зацікавлення концентрувались біля самостійності української мови і літератури, філософії мови в Олександра Потебні. Провадив виклади, на яких роз’яснював шкідливість русофільських і комуністично- анархістичних ідей М. Драгоманова, за які отримав похвалу від митрополита Андрея Шептицького за працю для оздоролення прилюдної опінії. Написав м.ін.: « Йосиф Добрянський і українська мова», студію про О. Потебня – «Олександр Потебня український мислитель і лінгвіст», «Іван Могильницький та Й. Добрянський», «О. Огоновський як історик літератури». В 1934 році брав участь в міжнародному з’їзді словістів у Варшаві.

К. Чехович це також богослов, містик, шанувальник візіонерок, стигматиків – Анастазії Волошин, Євстихії Бохняк, Степана Навроцького, яких присутність свідчила для нього про діяльність Божого Провидіння звістуючи переслідування нашої католицької Церкви. Як сам про це пише: « А вкінці його мученича смерть (Степана Навроцького), перeдбачена в екстазах, і панахида в святоюрськім храмі, що об’єднала цей тривожний розділ історії нашої Церкви і зв’язаної з нею Богословської Академії напередодні російської окупації, що прийшла на Західну Україну з готовим планом знищення українського католицизму. Тоді замовкло „небесне радіо”, тобто замовкли голоси з екстаз наших стигматиків, що постійно заповідали недалеке переслідування нашої Церкви.”1

Був почитателем і ширителем культу Марії, оборонець Марійського Чайковицького Санктуаріум, оборонець Греко-католицької церкви в Україні. Його Маріїна побожність спирається на особистому захопленні покорою Марії і її поставі слугині та глибоко занурена в переосмислені слів: „Се раба Господня, буди мня про глаголу Твоєму”, на які, маючи на пам’яті свою власну слабість, мав свою молитовку, що мала його заохучувати до насілдування Пречистої Діви Марії – „Пречиста Діво Маріє! Я маю просьбу одну: Якщо мій розум заблудить, вкажи мені стежку Свою!”

В роках 1946- 1956 був в’язнем концтаборів на Сибірі. Після звільнення повертає до своєї дружини Л. Чехович до Тчева, де проживає аж до смерти.

Помер 06.02.1987р.Б. а його тіло спочило на кладовищі в Тчеві біля його дружини Лідії та тещів – Ольги і Анатоля Лепкого ( брата Богдана Лепкого).
Гданська парафія в чергову річницю смерти професора Константина Чеховича молилась за його душу у Божественній Літургії і Панахиді.

1″Християнський націоналізм”, Констатин Чехович, Львів, ЛА „Піраміда”, 2019