Рефлексії щодо оживлення Євхаристійного Богопочитання, і почитання Марії Матері Бога і Матері Церкви, в контексті розвитку віри – кериґми
Рефлексії щодо оживлення Євхаристійного Богопочитання, і почитання Марії Матері Бога і Матері Церкви, в контексті розвитку віри – кериґми
«Віднова у Церкві впродовж історії наступала, разом із відновленням культу Євхаристії»
«Те, що не є адороване, не може бути споживане»
„Sakramentum Caritatis”, папа Венедикт ХVI
«Катехеза Церкви, є нічим іншим, як поглибленням кериґми»
„Evangelii Gaudium”папа Франциск
У нашій Церкві, постійно, в часі священничої формації наголошувалось на необхідності благодарення після Літургії, як рівно ж на ролі медитації перед Службою Божою. Однак з часом, під впливом псевдосхіднього благочестя, почалося підчеркувати, що Євхаристія є для споживання, а не до контемплювання, згдно зі словами: «Прийміть їжте… Пийте з неї всі…». Хоча треба додати, що на думку літургістів зі Студіону, така адорація у Східній Церкві, відбувається на Літургії Преждеосвященних Дарів. Тому теж треба сказати, що існує об’єктивно така потреба, чи теж необхідність, щоб віруюча особа розважала над тим, «Що», чи «Кого», споживатиме. Ісус Христос, перед своїми страстями і жертвоприношенням на хресті, неодноразово наголошував своїм учням: «Чувайте, моліться…», а св. Павло переконливо заохочував, щоб розрізняти Тіло і чашу Господню… Не можна тут, не згадати про своєрідє, виняткове чування Марії й Івана під хрестом Ісуса Христа.
1.Видається, що питання Євхаристійного чування, адорації, в контексті Божественної Літургії, або в кожному іншому місці та часі, була б дуже корисною і успішною, не тільки для священників, а й для вірних нашої Церкви. Тут може постати питання, а чому ми зупиняємось на так очевидній темі Євхаристійного Богопочитання. Можливо тому, що у Східній Церкві зявляється таке вражіння, мовляв більш почитується, адорується сам обяд, літургійні ритуали, театралізовний сценарій, артистичний іконографічний вистрій. Все те, має служити і вказувати на центральне місце Особи Ісуса Христа Євхаристійного, а так часто поодинокі обрядові фрагменти зосереджують увагу на собі, коштом центральної Особи самого Ісуса Христа у Найсвятіших Тайнах. Все, що у храмі знаходиться, повнить свою роль завдяки Євхаристійного Христа і для Нього. В іншому випадку, така фрагментаризація поодиноких церковних аспектів, і їх своєрідне унезалежнення від Євхаристії, може призводити до чогось в роді «обядославія», «іконославія», «свічкославія», «співославія», «красославіє», і т.п. Замість отже, центрального Євхаристійного Христа, може появитись спокуса почитання більш опаковки, опаковання дару, чим сам – дар.
2.Висловлюючи вищенаведені думки, не йдеться тут про якусь критику нашого церковного обряду, але навпаки, на його ще більше дооцінення з огляду на Євхаристію, на якій цей обряд, всі його аспекти, повинні бути сконцентровані. В основному тут стоїть питання віри, віри священника, віри кожної людини, в плані постійної формації віри. Звернімо отже увагу на реляцію між формацією віри, а формацією розуму, на пропорцію поміж тими формаціями. Так часто спостерігається, що у Церкві, на зустрічах і конференціях, передовсім кормиться, а навіть можна сказати, фашерується розум, інтелект, а віра часто залишається недоживлена, що вочевидь призводить до атрофії душі. Покладаючись переважно, і лише на розум і раціональні душпастирські методи і засоби, такий священник, катехит, чи мирянин, раніше, чи пізніше «випалюється», з огляду на нестачу розжареного вогню віри, і недостанність трансцендентної мотивації. Тут можна розказати про автентичну подію із зустрічі Матері Терези з Калькути зі священниками у Польщі. В часі зустрічі Мати Тереза акцентувала на тому, що священник повиннен присвячувати одну годину впродовж дня на молитву, чи адорацію. Тоді один із священників намагався пояснити її, що впродовж дня у священників є стільки занять, обовязків, Богослужень, чи навряд знайдеться час і сили – на молитву і адорацію. Мати Тереза відповіла спокійно, що так душпастирсько обвантаженому священнику потрібно присвятити не одну, а дві години.
Ідучи дальше, можна поставити перед нами, ще одне важливе питання, а саме, як знаходити відповідні для нашого обряду, успішні форми кормлення, формування священничої віри, чи віри мирян. Звичайно цьому служать молитовні зустрічі, духовні вправи, священні духовні читання – «lectio divina», особиста формація, і.т.д. Тут на цьому місці, варто було б призадуматись, чи для оживлення Євхаристійного Богопочитання можливе було б Євхаристійне чування у церкві, перед іконами Христа і Богородиці, при відкритих царських воротах. Такою формою молитви, могло б послужити, чування перед іконою, в часі курсів іконописання. Важливо тут додати, що ікони Христа і Богородиці, своїм глибинним змістом виражають істоту вчення про Євхаристію.
3.Іншою, якже неоціненною дорогою оживлення і розвитку віри священників і мирян є поглиблення і дооцінення автентичного почитання Марії – Матері Бога, і Матері Церкви, культу «Богородиці», і культу «Церквородиці». Йдеться тут про глибоке, таїнственне відкриття Марійського виміру Богопочитання.
Найбільш поширеною формою культивування побожності до Богородиці, Приснодіви Марії є просительна, благальна молитва Церкви. Звертаємось до Марії про Її поміч, милість і небесне заступництво, через Молебні, св. Вервиці, прощі до Її Ікон, і Санктуаріїв, і через всі інші молитовні практики і пости.
Іншою більш вибагливою формою почитання і побожності, є наслідування Марії, Її життя. Наслідування Її віри – «Блаженна та, що повірила…», наслідування Її покори – «Бо зглянувся на покору раби своєї…», наслідування Її послуху – «Нехай станеться мені по Твоєму слову…», наслідування Марії в Її прославі Бога – «Величає душа моя Господа…». Окрім тих, та інших форм наслідування Марії, належить прислухатись до Її заклику, до своєрідного почитання Марії: «Ось бо від нині величатимуть мене всі роди».
Врешті перейдім до найбільш взнеслої, витонченої форми почитання Марії, можна сказати, до найбільш одухотвореного культу Марії, до своєрідного, містичного «втілення» – втілення Богоматеринства Марії, до «втілення» Богоматеринського служіння Марії, втілення Її, в душу віруючої людини. Мова йде тут, про таїнство Богоматеринського свужіння Марії, коли Вона «родить Бога» в людині. Відбувається це силою і діянням Святого Духа. Саме Святий Дух є Першопричиною Божого Материнства Марії, при воплоченні Сина Божого. Той же Дух Святий уприсутнює Богородительство Марії в житті віруючої людини. Східнє богословіє, устами Отців Церкви, прямо називає Марію – «Втіленою, сотвореною іпостассю Святого Духа». Доволі подібну ж роль Святий Дух виконує в духовному розвитку охрещеної особи. Святий Дух, на взір-зразок Марії Богородиці, довершує, через віру людини, «втілення», духовного Богоматеринства, Богородительства Марії у християнське життя людини. Сприймаючи Марію у такому плані, серце і душа людська – діянням Святого Духа – стається, божим простором, святою землею, сприятливим часом, де може таїнственно родитися і розвиватись Євхаристійний Ісус Христос і ціла економія спасіння.
Підсумовуючи вищесказане, необхідно треба наголосити, що таке виняткове почитання Богородиці, не може вповні здійснитись, без сприйняття містичної форми Марії, ЇЇ Богородительства („Maryja – model, wzór, oryginał Kościoła”). Саме так сприймають Марію у своїх численних творах, учителі, містики і майстри духовного життя. Вони постійно і наполегливо акцентують, що Богородительська місія Марії, в духовному, християнському розвитку немає характеру факультативного, але належить до істоти віри Церкви, до суті спасіння.
Цікавим тут виявляється слідуючий факт, що єпископське служіння у Церкві приналежить до цієї виняткової сфери діяльності і місії. Саме знаком і символом такої єпископської функції, є те, що власне єпископ має привілей носити «Панагію» – ікону Богородиці «Всесвятої», яка є образом Церкви, що родить Ісуса Христа у житті духовенства і всіх вірних.
На завершення, можна поставити питання, в який спосіб можна серед священників і всього Божого люду, реалізувати, крім тої першої і другої форми, оцей – третій вид почитання Марії, «втілювання» Марії Святим Духом у релігійне, духовне життя священників і мирян, для постійної віднови Церкви – містичного Тіла Христового, і для оживлення та зросту нашої віри – кериґми.
о. Йосиф Улицький
Гданськ, 27.06.2023 Р.Б., Всіх Блаженних Українських Новомученників