Спільне святкування Пасхи: чи є бажання до такого дійти?

Джерело: www.risu.ua

Цього року більшість християн у світі вже відсвяткували Великдень 31 березня. Натомість християнський Схід переважно святкували Пасху щойно 5 травня. Хоча Православна Церква України та Українська Греко-Католицька Церкви перейшли на новий календар — Новоюліанський чи Григоріанський — але лише у відношенню до нерухомих свят, як Різдво, Богоявлення, Благовіщення, Успіння тощо. Натомість дата Пасхи продовжують визначати за старим стилем, за Юліанським календарем.

Щоби роз’яснити ситуацію чи є шанс, що християни у світі у своїй екуменічній більшості зможуть дійти до порозуміння щодо спільної дати Великодня і чому так складно поєднати християн відносно спільного святкування Пасхи, РІСУ звернулася до президента Інституту екуменічних студій (ІЕС) Українського католицького університету, члена Міжнародної спільної Комісії для богословського діалогу між Православними і Католицькою Церквами, о. Івана Дацька.

Перед тим, як я перейду до подальших відповідей по цьому питанню, хочу сказати дещо, як я дотепер святкував всі християнські свята. Я є сином української діяспори, де ми святкували всі свята за Юліанським календарем. Основна причина, чому ми так поступали, була ця, що ми хотіли святкувати ці празники так, як їх святкувала вся Україна, яка була тоді поневоленою. Хоч у часи моєї молодості, зокрема у США, Бразилії та Арґентині, деякі українські греко-католики перейшли на новий – Григоріанський календар, все ж, із прибуттям Патріярха Йосифа до Риму в 1963 р., він підтвердив, що наша Церква буде святкувати всі свята за Юліанським календарем аж доки Собор або Синод УГКЦ не вирішить інакше. Ото ж я завжди святкував усі свята за Юліанським календарем.

Коли ми розмовляли з Патріархом Йосифом про календарне питання, то він завжди повторяв, що треба до нього підходити з великою второпністю, бо наші вірні дуже чуйні до цього питання і нераз задля цього доходило до розколів у нашій Церкві. Якось він нам пригадав, що у 1920-му році, коли митрополит Андрей Шептицький відвідував наші поселення в США і Канаді, єпископ Григорій Хомишин запровадив у Станиславівській єпархії Григоріанський календар. Повернувшись до Львова, митрополит написав єпископові Хомишину листа, що він не мав права на власну руку впроваджувати новий календар. До того митрополит додав, що навіть він як Глава нашої Церкви, як митрополит, не має цього права, бо таке рішення може зробити лише Собор або бодай Синод нашої Церкви. І слід сказати, що єпископ Хомишин відкликав своє первісне рішення, і Станиславівська єпархія знову стала святкувати всі свята за Юліанським календарем.

Патріярх Йосиф рівно ж пригадував нам, що перед підписанням Берестейської унії (1595/96 р.) єпископи Київської Церкви у точці 6, яка відноситься до календарного питання, заявили, що «Новий календар, якщо не може бути по старому, приймемо, однак без порушення Пасхалії і наших свят, як це було в часі згоди, бо маємо деякі свої особливі свята, яких панове Римляни не мають…».

Тепер щодо дати Пасхи. Коли Церква була переслідувана в Римській імперії впродовж перших трьох століть, то важко їй було робити рішення для всіх християн. Легше було з нерухомими святами, але важче було зі встановленням дати Великодня.

При кінці другого століття, підчас понтифікату Папи Віктора І (188-199), розгорнулася свого роду боротьба, чи радше контроверсія, про дату святкування Пасхи. Йшлося, щоб не святкувати Пасху в той сам час, коли юдеї святкують свій Песах, 14 Нісана, що робили деякі християни в Малій Азії. Велику роль, щоб не довести до розколу, сповнив тоді св. Іриней Ліонський (135-200), який хоч був уродженцем Смирни (сьогодні Ізмір у Туреччині), був обраний єпископом Ліону у Франції. Він був автором славетного трактату Adversus heareses [Проти єресей], який він написав біля 180-ого року. Хоча до роздору не дійшло, саме завдяки посередництву св. Іринея, все ж питання святкування Пасхи не було повністю розв’язане.

Щойно коли імператором Римської імперії став Константин (303–337 рр.) і своїм Медіоланським едиктом (313) офіційно визнав християнство у всій імперії, можна було впроваджувати закони, які обов’язували б християн тодішнього світу. Саме Константин скликав перший Вселенський Собор у Нікеї у 325 р., і на ньому, між іншими, також обговорювано питання християнських свят. Цей процес тривав два століття, до управління імператора Юстиніяна (527-565). Впродовж того часу були встановлені дати Різдва (25 грудня) та багатьох інших нерухомих свят.

Зі святкуванням Пасхи було дещо складніше, бо її святкували і святкуємо завжди у неділю. А перший Нікейський Собор встановив методику підрахунку дня Великодня. До уваги брався сонячний та місячний календарі. Сонячний, бо він більш точний, а місячний — бо це біблійна традиція і Христос святкував Пасху (Песах), який визначали саме на основі місячного календаря. Відтоді Великдень святкується не в один і той самий день. Згідно з цим правилом, його відзначають в першу неділю після повного місяця після весняного рівнодення. Тобто після весняного рівнодення чекають повного місяця, а вже після нього – у першу неділю є свято Воскресіння Господнього. Однак, якщо свято християнської Пасхи припадало б у той сам день, коли юдейський Песах, то християни мають святкувати один тиждень пізніше.

Згодом стало зрозуміло, що астрономічні дані Юліанського календаря застаріли. Щоб їх оновити було запроваджено так званий Григоріанський календар. Він був більш точний, оскільки похибка Юліанського календаря стосовно астрономічних підрахунків становила один день на кожні 128 років. Новий календар був проголошений Папою Римським Григорієм XIII (1572–1585) у 1582 році, однак його не прийняли Православні Церкви. Тоді Вселенський Патріархат, під загрозою клятви, строго заборонив Православним Церквам впроваджувати Григоріанський календар. Не забуваймо також, що протестантські та Англіканська Церкви запровадили Григоріанський календар щойно у XVIII — початку ХХ століття.

У ХХ ст. більшість Православних Церков перейшли на т.зв. Новоюліанський календар, який запровадив 1923-ого року у православному світі Вселенський Патріярх Мелетій ІV (1921-1935). Спочатку це рішення підтримали Православні Церкви грецького світу. Загалом його прийняли такі Церкви: Вселенський Патріархат, Олександрійська, Антіохійська, Грецька (Елладська), Кіпрська, Албанська, Румунська, Болгарська та Православна Церква Чехії і Словаччини. У 2023 р. до них приєдналася Православна Церква України. Також за цим календарем живуть кілька східно-католицьких Церков, а саме Болгарська ГКЦ, Греко-Візантійська Католицька Церква і Румунська ГКЦ. Фактично і УГКЦ після календарної реформи є близькою до цієї групи.

Але щодо обчислення Пасхалії, то всі ці Церкви дотримуються старого календаря. Тут і з’являється розбіжність у підрахунках. Тобто, метод один, однак дату весняного рівнодення одні християни обчисляють згідно з Григоріанським календарем (21 березня), інші – згідно з Юліанським (3 квітня). Деколи свято Пасхи співпадає. Але в більшості випадків існує різниця між одним і п’ятьома тижнями, як цього року.

Сьогодні та різниця є дуже відчутною, бо коли ті, що придержуються Юліанського чи Новоюліанського календарів, святкуватимуть Пасху 5-ого травня, то ті, що прийняли Григоріанський календар, будуть уже святкувати Неділю сліпонародженого, а за чотири дні завершать Пасхальне попраздненство, і вшановуватимуть Христове Вознесіння. Це неначе ще більше розділює українців: тих, що живуть в Україні, й тих, що живуть на поселеннях.

І немає потреби підкреслювати, що всяка календарна форма без вирішення святкування Пасхи буде неповною. Це – як казав Патріярх Йосиф – неначе купити пару штанів з двома ногавицями, однією чорною, а другою білою. Бо Пасха є «празником празників і торжеством всіх торжеств», від Пасхи залежні всі рухомі свята та числення гласів починається з празником Пасхи і т. п.

А як можна дійти до спільної дати Пасхи? Дуже важливо, щоби запрацювала спільна комісія католиків і православних з календарного питання, зокрема, про спільне святкування Пасхи. Знаємо також, що перед кількома роками і Папа Франциск, і Патріярх Варфоломій висловили бажання та створили окрему Комісію для спільного святкування Пасхи. Отже, бажанням Папи і Вселенського Патріярха є дійти до взаємної згоди і святкувати спільно Пасху бодай з двох причин:

а) бо в 2025-му році вся Церква святкуватиме 1700-ліття першого Вселенського Собору в Нікеї;

б) бо у 2025-році по Григоріанському і по Юліанському календарях святкуватимемо Пасху спільно 20-ого квітня 2025 р.

Відомо, що о. Гіацинт Дестівель (Hyacinthe Destivelle, OP) був іменований Папою Франциском членом цієї Комісії. І я його запитав в Олександрії у червні 2023 р., як стоять справи з цією Комісією і чи є надія, що від наступного року святкуватимемо постійно Пасху разом – православні та католики? Відповідь була, що Комісія не працює з великим ентузіязмом з кількох причин:

а) Російська Православна Церква в сучасній ситуації ніколи не прийме позицію Константинопольського Патріярхату, а за цією Церквою, по всій правдоподібності, підуть Антіохійська, Сербська, а може ще Грузинська і Польська Церкви.

б) навіть якщо б не було цієї трудності, між іншими Православними Церквами немає одностайності та згоди щодо спільного святкування Пасхи. Одначе, якщо Папа Франциск і Вселенський Патріярх Варфоломій І натиснуть на своїх членів Комісії, то може – хоч о. Дестівель сумнівається – дійдуть до спільної згоди.

Також байдуже до цього питання ставляться римо-католики та протестанти, ніби до них це питання і не відноситься.

Ось така є ситуація зі спільним святкуванням Пасхи.
Читайте також:
Брак єдності між Православними Церквами у світі не сприяє успішному католицько-православному діалогу, — о. Іван Дацько

Труднощі завжди будуть, як і з кожним переломовим проектом. Однак, якщо ми дійдемо до спільного святкування Пасхи – це буде колосальний крок у напрямі до єдності та сопричастя Католицької та Православних Церков.

Дуже важним і позитивним є факт, що і Папа Франциск, і Вселенський Патріярх Варфоломій І цього бажають, а найновіша заява Патріярха Варфоломія у цій справі є багатонадійною.

Нагадаю, нещодавно мас-медіа облетіла новина, що Вселенський Патріарх Варфоломій у неділю, 31 березня 2024 р., вітаючи тих, хто в цей день святкував Воскресіння Христове, сказав, зокрема: «У цей день вічне послання Воскресіння звучить як ніколи глибоко, оскільки наші неправославні християнські брати і сестри вшановують Воскресіння нашого Господа з мертвих, святкуючи Святу Пасху. Ми благаємо Господа, щоб святкування Великодня наступного року було не просто випадковою подією, а радше початком єдиної дати його святкування як східним, так і західним християнством. Це прагнення особливо важливе у світлі майбутнього святкування 1700-річчя у 2025 році, що знаменує скликання Першого Вселенського Синоду в Нікеї. Серед ключових обговорень було питання про встановлення єдиних часових рамок святкування Великодня. Ми налаштовані оптимістично, оскільки є добра воля та бажання з обох сторін. Бо справді, нелогічно окремо святкувати унікальну подію єдиного Воскресіння Єдиного Господа!»

Думаю, що такі Церкви, які вже прийняли Новоюліанський календар, могли б такe рішення підтримати.

Однак, щоб це здійснити, треба мати велике бажання до того дійти.

І якщо спільна комісія щодо календарного питання так і не запрацювала, то час до часу збирається на наради Спільна міжнародна комісія для богословського діалогу між Православними і Католицькою Церквами. Питання календаря не було дотепер головною темою нарад, хоч під час дискусій як православні, так і католики порушували його. Про це ми говорили насамперед на приватному рівні, під час особистих зустрічей. Щодо пропозицій, то вважаю, що одна була реалістичною, а саме, щоб всі ми святкували Пасху у першу неділю після 15-ого квітня за новим календарем. Мені особисто ця пропозиція являється здійснимою. Однак якогось остаточного рішення ця Комісія ще не зробила.

Ми, українці, не зможемо самі це питання вирішити, але ми можемо спонукати розмови про це, підтримувати прагнення Римського та Константинопольського архиєреїв у їх бажанні знайти таке рішення, яке об’єднає християн довкола єдиної дати торжества Христового Воскресіння.