---

 

Блаженніший Любомир Гузар про себе, Церкву і світ. Вибрані цитати

 

 

“Ми всі потребуємо любові”: світлій пам’яті Блаженнішого Любомира, що 60 із прожитих на землі років був священиком, ставши моральним авторитетом нації       

Про себе, своє служіння:

«Я дивився на Митрополита… Він, може, й бачив такого малого хлопця з великими вухами. Та чи він тоді подумав якимсь пророчим духом, що той малий буде його наступником?» — зі спогаду про те, як вперше молою дитиною побачив Митрополита Андрея Шептицького. Любомир (Гузар): «Найдорожчий подарунок – то всі люди, які за мене молилися, а все решта – то дрантя»

“По правді сказати, ніколи не хотів керувати Церквою, однак Синод Єпископів мене обрав. З цього приводу не переживав якогось особливого піднесення чи пригноблення. Я мав завдання, яке треба було сповнити…”

“…я вже не пхаюся багато чогось пропонувати. Коли прийшла зміна, обрали Блаженнішого Святослава, я йому представив кілька, на мою думку, основних справ, щоби прямо звернути його увагу на них, бо він прийшов новий у глобальну ситуацію. Але поза тим я нічого не роблю, щоби щось диктувати, пропонувати. Проте я відкритий: якщо хочете запитати, …  якщо хтось захоче порадитися, то прошу, приходьте, чи зателефонуйте, чи напишіть. Я не є далеко, не забув про свою Церкву”.

“Я дійшов до переконання, що тепер повинен більше часу присвячувати молитві за нашу Церкву. Вважаю це найважливішим моїм завданням сьогодні. Церква потребує молитви.. Я не диктую Господеві, ані не намагаюся Йому порадити, що би Він мав тепер робити. Я молюся, а Господь вже Сам знає, кому і як треба, і все зробить”. — Любомир (ГУЗАР): „Є проблема: від понеділка до суботи жити тим, чим люди наповнюються в церкві в неділю”

Про молодь:

«До 40 років старайся бути зі старшими, а після 40 – з молодими, щоб залишатися молодим», – жартома говорив Блаженніший у вітальному звертанні до молоді на вечірній імпрезі з нагоди свого 80-ліття. Любомир (Гузар): «Найдорожчий подарунок – то всі люди, які за мене молилися, а все решта – то дрантя»

«Я не знаю, скільки Господь Бог дасть мені життя, але я хотів би використати нагоди, щоб зустрічатися з молодими. Патріарх ЛЮБОМИР (Гузар): “Ми є людьми, які щойно пробуджуються до свободи…”

“Я хотів би представити їм ширший обрій, не обмежений якоюсь політичною філософією чи чимсь іншим, де духовні цінності проявляються краще. Бо сьогодні вони — студенти, а завтра — обійматимуть відповідальні посади. Однак я нічого не хочу нав’язувати. Тільки прагну, аби вони бачили більші можливості від тих, про які знають.” Любомир (ГУЗАР): „Є проблема: від понеділка до суботи жити тим, чим люди наповнюються в церкві в неділю”

«Я приїхав до Львова вперше в 1990 році, а потім — у 91-му, 92-му, 93-му. Тоді наші товариства, Українська молодь Христові й інші, почали вже існувати, запрошували на зустрічі. То я дуже радо йшов. Але там молодь боялася говорити. Вони сиділи, дуже уважно слухали, але не говорили. Аж прикро. І з дітьми так само. Діти були такі неймовірно чемні, аж до пересади. Тихенько, рівненько сиділи, навіть не рухалися, не хотіли сколотити тишу. Дуже неприродна обставина для дітей і для молоді. Молодь звичайно рухлива, непосидюща; інакше зі старшими людьми. Але молодь — то були навіть прикрі зустрічі. Людей треба було навіть «штуркати». Велика проблема була, щоб поставили питання, щоб спілкувалися. Богу дякувати, сьогодні вже цього немає. Коли зустрічаюся з молодими, зі студентами в якихось школах чи що, то вже є цікаві питання. Одно слово, молодь уже ожила, Богу дякувати. І я вважаю, що це вже великий крок уперед.»

“Молоді люди виростають вже в якомусь іншому, я б сказав, ставленні — не бояться сміятись… І це для мене гарний знак, що те минуле, яке дуже тяжіло на плечах тих бідних людей, що жили в комуністичному «раю», вже якось минає”.

“… молоді люди цікавляться чимось. І не тільки як заробити гроші, як збагатіти, як вигідно жити, але щось усередині в них працює. .. Тому я майже ніколи не відмовляюся, коли мене запрошують говорити з молодими, навіть якщо це мені не дуже легко виходить, але я це дуже радо роблю. Бо в якийсь спосіб чую, що сію щось на добру землю, що там є щось варте, що вони слухають і ставлять питання, які мене змушують замислюватися”

“Дай Боже, щоб ми зберегли молодь гарною, чистою і такою ідеалістичною. Якщо хочемо думати про майбутнє, то думаймо про молодь”.

Патріарх ЛЮБОМИР (Гузар): “Ми є людьми, які щойно пробуджуються до свободи…”

Про священиків:

“… неможливо інших привести до Того, Кого сам не знаєш. Також важливо, щоби священик був для парафіяльної громади не найманцем, а батьком, бо ми всі потребуємо любові. Формальність у підході до духовного покликання – одна із причин секуляризації” — Любомир (ГУЗАР): „Є проблема: від понеділка до суботи жити тим, чим люди наповнюються в церкві в неділю”

Духовність:

“…є проблема: від понеділка до суботи жити тим, чим вірні наповнюються в церкві в неділю”.

“…нам потрібне релігійне перевиховання… Це значить – зробити віру в Господа активною в нашому житті”

“Сьогодні, повторюся, постає виклик жити по-Божому в кожному аспекті нашого життя: особистому, родинному, громадському, державному. Щоби наша віра (маю на увазі людей віруючих) справді стала тим шляхом, по якому хочемо йти і зближатися з Господом. Бути близько Бога — ніколи не було просто, легко. Це вимагає зусилля та бажання бути з Ним. А обставини – то тільки обставини”. — Любомир (ГУЗАР): „Є проблема: від понеділка до суботи жити тим, чим люди наповнюються в церкві в неділю”

“Мало ходити до церкви і знати катехизм. Треба пізнавати свою віру і нею жити. Інколи бути християнином – це дуже складна справа, що може вести до мучеництва… У теплій залі після сніданку легко сказати, що ми, звичайно ж, виберемо Боже. У колі однодумців легко бути героєм….”  

“До великого вибору треба серйозно готуватися… Я нікому не бажаю мучеництва, але коли прийде складна ситуація, коли треба зробити вибір, треба бути загартованими… Треба поглиблювати своє розуміння християнства, практикувати молитву, піст і милостиню.” — «Треба вміти говорити правду» — Блаженніший Любомир (Гузар) до журналістів-католиків

Батьківщина, держава, політика:

“… молімося за Україну. Багато молімося”

“Сьогодні в Україні не є тільки проблема заробітку, а проблема правопорядку – внутрішнього спокою… Щоби змінити ситуацію, нехай кожен почне з себе – якісно працювати на своєму місці, поширювати Царство Боже в свій спосіб – добрим словом, посмішкою, любов’ю, підтримкою.” — Любомир (ГУЗАР): „Є проблема: від понеділка до суботи жити тим, чим люди наповнюються в церкві в неділю”

«Якою буде наша рідна Україна – залежить від нас, від кожного з нас. Що маю на думці? Усе залежить від того, скільки добра ми бажаємо всім громадянам нашої Батьківщини і скільки зусиль готові докласти, щоб те всенародне благо стало дійсністю. Не милозвучні слова, а конкретні позитивні вчинки – це основа відповіді на поставлене запитання. Іншими словами: Україна буде такою, якою ми її зробимо. Хочу підкреслити – ми, усі ми, на служінні правди, добра і краси.» — Архиєпископ Любомир (Гузар) розповів, якою бачить майбутню Україну

«Однією з найбільших перешкод для нормального суспільного життя в Україні вважається брак довір’я. Кому вірити? Багато громадян, не довго думаючи, відповість – нікому. Це жахливий закид, який, якщо б він був беззастережно правдивий та стовідсотковий, робить суспільне спілкування цілковито неможливим, стає справжньою руїною суспільного ладу». — Потреба говорити

«Свобода – це могти робити добро, щоби бути свобідним… свобода — то відповідальність. … Ми є людьми, які щойно пробуджуються до свободи, які починають вчитися бути свобідними в повному значенні того слова: внутрішньо свобідними, зовнішньо свобідними, людьми, свідомими своєї гідності, свідомими гідності інших людей».

“Держава і Церква також не знають, як поводитися одна з одною. Україна була під різного роду окупаціями. Отже, ставлення Церкви до держави завжди було як до окупаційної влади”

“Наша сьогоднішня, скажімо так, владна верхівка вихована за радянських часів і боїться Церкви, бо Церква – це підстава незалежності, свободи, основа для людей, які думають, розуміють, що таке людська гідність, домагаються в якийсь спосіб, щоб цю свободу шанували, домагаються правди, справедливості”.

“Для мене.. відокремлення держави і Церкви — цілком природне… вони одна одну доповнюють. І добре, що вони є відокремлені”

“… якщо держава почне керувати Церквами або якщо Церкви почнуть керувати державою, то горе нам. З того жодної потіхи нікому не буде”. — Патріарх ЛЮБОМИР (Гузар): “Ми є людьми, які щойно пробуджуються до свободи…”

«Ті люди, які в політиці, і які мали би служити народові, вони думають про себе, а не про нарід. Вони все ще живуть радянськими категоріями. Вони не думають: як би ми могли краще Україну поставити, зорганізувати наше життя. Вони думають про себе: як би забезпечити собі кращі доходи, мати більше впливу, на те, щоби могти багатіти, а не на те, щоби могти краще служити. І коли глянемо на різні аспекти нашого суспільного життя, бачимо, що той процес все ще дуже і дуже на низькому рівні. Нам треба собі щиро сказати: досить того, тепер я сам буду працювати, буду старатися, не буду чекати, що мені хтось щось дасть. Буду сам працювати, буду шукати спільників, щоби ми могли разом працювати» — «Наша влада – дуже слаба, це не ті, хто будує», – Любомир (Гузар) про надто повільний поступ України вперед

Про народних депутатів: «Правдоподібно, моя відповідь представлятиме вимріяну, ідеалізовану постать, але, як кажуть в народі, без мрій не можна жити. Кандидат у народні депутати повинен вступати в зріле життя порядною людиною. Незалежно від того де він виростав: у розкішній міській квартирі, чи в простій сільській хаті – від своїх батьків і рідні повинен був отримати солідне моральне та культурне виховання… Це означає, що депутат має поводитися чесно та вміти належно спілкуватися з іншими людьми.”

“…кожна людина, яка береться писати закони для інших, крім раніше отриманих професійних знань, повинна подбати про розширення свого світогляду, набути вміння глибоко бачити потреби людей, ситуації та обставини їхнього життя, щоб могти давати життєві вказівки у формі законів, які слугуватимуть загальному благу.”

“Закони, написані „на коліні” чи у відповідь на поточну короткотривалу потребу, не тільки що не дають належного ефекту, а й, що значно гірше, знижують довір’я громадян до якості роботи їхніх обранців. Що вже казати про так звані популістські закони, які нагадують дешеву комерційну рекламу, ображають серйозних громадян і, звісно, не приносять слави своїм авторам чи замовникам.”

“депутат повинен бути дуже чуйним до реакції громадян. Раніше чи пізніше він з ними зустрінеться і має бути готовим глянути їм в очі”.

“Крім власного сумління, яке судить кожну людину, є ще інший Суддя, про якого забувати не можна. На початку Основного закону України – Конституції – виразно вказано на усвідомлення відповідальності перед Богом. Незалежно від того, яким є віровизнання людини, а тим більше народного депутата, кожен з нас мусить стати перед своїм Творцем. Цього не можна заперечити, не можна легковажити, не можна піддати фальсифікованій інтерпретації.”

“Народний депутат, ідучи до Верховної Ради як співтворець законів, має покинути на час свого кількарічного мандата звичне середовище, відректися від усіх інших занять. “

“Я б ніколи не шкодував їм високої зарплати, якщо б вони одержували її за повноцінну працю”.

“У нашій країні панує хибне переконання, що представники Верховної Ради мають задовольняти місцеві потреби. Насправді такі справи належать до компетенції органів місцевого самоврядування. Натомість мислення депутата Верховної Ради повинно бути значно ширшим і в просторі, і в часі, бо його завдання – дозвольте знову зробити порівняння – не надавати продовольство для конкретної місцевості на короткий час, а забезпечити хлібом і всім необхідним для нормального життя весь народ на багато років.”

“У політиці, як і в економіці, мислення державних мужів повинно бути довготерміновим.”

“Народний депутат повинен думати категоріями всієї держави, категоріями блага для всього народу, а не тільки для якоїсь групи чи регіону. Для нього не може бути своїх і чужих, кращих і гірших. Депутат має щиро любити весь свій народ, шанувати його традиції, захищати його права у своїй державі, але бути далеким від погорди чи ненависті супроти інших народів.” — Якими я б хотів бачити депутатів

Про примирення і порозуміння:

«Коли нині на українців вішають найрізноманітніші гріхи, вчинені ними в час війни, мало хто  говорить, що в ще мирний час, у 1938 році, сталося на Холмщині з православними церквами. Тільки дуже мудрі люди задумуються над тим, якого болю було завдано православному люду і в що той біль трансформувався в час війни. Не були рідкісними випадки, коли під впливом часу війни творилося божевілля без особливої на це причини. Не тільки в нашій, а й у польський історії знайдете багато таких прикладів» — Розкручування теми Волинської трагедії є керованим явищем, бо в Украні немає антипольських фобій, – Любомир (Гузар)

«Примирення – це взаємне прощення. Воно відбувається в дуже простій формі. Ми прощаємо і просимо прощення. Одним словом, це акт взаємного прощення. Це не стається так моментально. Треба певних кроків. Перший крок усвідомити собі, що ми один одного скривдили. Це не є одностороння акція, що ми когось перепрошуємо, бо ми його скривдили, а він є жертвою нашого кривдження. Обидві сторони мусять усвідомити, що на них лежить певна вина, що вони терпіли, але і завдавали терпіння другому. Не може бути примирення одностороннім».

«Примирення — це є крок до миру. Мир настає між двома особами, двома громадами, двома народами, коли вони хочуть цього, на підставі, що вони духовно себе до цього підготували через акт примирення».

«Чи можна примиритися з терористом? Ні, бо він не хоче цього. Не можна примиритися з тим, хто миру не хоче, але треба молитися за нього…. Можна молитися, щоб вони не ображали Господа Бога, а не щоб мені було легше, а щоб вони не ображали Господа Бога». — “Не можна примиритися з тим, хто миру не хоче”, — Любомир (Гузар)

Про працю журналіста і медіа:

«Якби Ісус Христос був тут, то Він би напевно писав на комп’ютері. Я так думаю. … Сьогодні не бути присутнім у комунікаційному просторі — то самогубство»

“Журналісти-католики не є апологетами і не мусять боронити Церкву в кожному аспекті. Вони є апологетами правди, мають служити правді. Журналісти-католики мають бути добрими професіоналами. … Треба вміти говорити правду – це не лише розум чи здібність – це християнська чеснота.”

“… Не треба вимальовувати Церкви якої немає. У Церкві теж є грішники. І якщо є гріх, який можна знешкодити у Церкві, то не треба боятися цього робити», — завив Блаженніший Любомир (Гузар).

«Щиро кажу вам, ми мусимо зростати. Бути самими собою, бути чесними… При потребі треба й у груди вдаритися».

«Говорити правду треба так, щоби людина стала кращою… Бо на що ми служимо? Хіба для того, аби кожному впарити і сказати, як то в нас кажуть – правду в очі? Ні. Сказати треба так, щоби людина, якщо вона на злій дорозі, навернулася. Це велике і трудне завдання» — «Не вимальовуйте Церкви, якої немає», — кардинал Гузар до журналістів

Культура:

“Бо ви, митці — чи в образотворчому мистецтві, чи в літературі, чи в чомусь іншому — продовжуєте, наближуєте до людей певні духовні цінності. Для когось здорова література може бути свого роду першим кроком до Бога. Я навіть назву це місійним завданням мистецтва, культури”

“Ми є нацією, яка виростала на християнстві… І воно увійшло в наш духовний простір, вплинуло на наше духовне обличчя. Годі собі уявити українську літературу чи мистецтво без Бога. Навіть у людей, які здавалося б далекі від Бога і Церкви. Бо поняття Бога є в самій структурі культури. Викресліть Бога — і література наша припинить існувати”.

Культура — не та, що називають популярна культура, а та, на якій базується ставлення людей до людей, — то така річ, що дуже глибоко сидить. І її знищити чи витерти неможливо. Отож мені здається, дуже важливим сьогодні є те, щоби ми ту нашу християнську культуру зробили усвідомленим елементом у житті нашого народу.

“… євангелізація, коли той, хто серйозно вірить, з переконанням, ділиться своєю вірою зі своїм ближнім. Таким чином релігія входить знову в свідомість народу”

Бізнес:

“… бути бізнесменом і бути чесним одне одного не виключає, навіть якщо люди думають, що кожен політик і кожен бізнесмен — то мусить бути злодій, це неправда”

«Бути чесним бізнесменом цілком можливо, так само, як бути чесним політиком, тільки треба хотіти цього. Треба цінувати це. Треба розуміти, що це дає справжнє задоволення людині. Не нагромадити купу грошей всякими ходами, а бути свобідним; бути паном грошей, а не дати їм собою оволодіти».

Освіта:

«Чи на то маємо університети, щоб рабів виховували? Університети є, щоб виховувати не тільки професіоналів, а й чесних людей… Нам треба не тільки інформації, а й формації”.

«Тому ми настоюємо, починаючи не від університетів, починаючи від садочків, а особливо середньої освіти, середньої школи, щоби виховувати дітей». — Патріарх ЛЮБОМИР (Гузар): “Ми є людьми, які щойно пробуджуються до свободи…”

 

 

Джерело: www.risu.org.ua

 

 

 

---